Кажуть, що щастя - це коли тебе розуміють. Власне кажучи я - щасливий, тому, що мої мама й тато – поруч зі мною. Та, на превеликий жаль, багато хто з моїх однолітків немає батька. Погано, коли ми не знаємо своїх татусів з народження, та ще гірше дізнатися про те, що їх не стало зараз, що вони загинули на АТО. Ми, і особисто я, дуже хочемо щоб всі вони вернулися з війни – щоб було кому розповісти про своє бурхливе підліткове життя. На початку вересня ми з однокласниками виготовили всім знайомі фєнєчки. Разом з ними до бійців потраплять наші турбота й хвилювання про їхнє життя, нестерпне бажання скоріше побачити їх вдома живими й здоровими. «Лозівські хлопці, зараз ви даруєте нам спокійне мирне небо, ризикуючи найціннішим – власним життям. Знайте, що ми – розуміємо і пишаємося вами, що зараз справжнє щастя для нас – ваше повернення додому». Наш подарунок за допомогою волонтерів потрапить до лозівських бійців у місто Щастя.

Гавриленко Анна, Мороз Аліна, Гецко Данило – учні 6-А класу.